Ми часто переживаємо почуття меншовартости, або протилежне почуття — особливої важливости чи, як кажемо, гордости. Однак причина та сама, той самий корінь, бо не знаємо своєї вартости. Не усвідомлюємо тих дарів, талантів і можливостей, які ми отримали від Бога, не знаємо своїх недосконалостей і вад.
Якщо не почуваємося вартісними в Господі, то завжди очікуємо й шукаємо, щоб хтось інший або щось інше надало нам вартости. Тоді важливо, що інші скажуть про нас (завжди хочемо високих оцінок від інших). Нам важливі ті чи інші речі чи посади. Саме це часто не дає нам можливости пізнавати та зрозуміти своє покликання, бо постійно перебуваємо в пошуках того, що додало б нам вартости. Тому так сильно залежимо від інших людей і від обставин. Ми не шукаємо свого покликання і не свідомі своєї вартости в Бозі, тому в чомусь іншому шукаємо її.
